Пісня «Tom’s Diner» американської співачки Сюзанни Веги, написана ще на початку 1980-х і випущена а капела на альбомі Solitude Standing у 1987 році, має дві паралельні історії успіху, які зробили її культовою.
Спочатку ніхто не очікував, що ця мінімалістична вокальна зарисовка про ранок у нью-йоркському дайнері (Tom’s Restaurant на Мангеттені) стане частиною історії технологій. У кінці 1980-х – на початку 1990-х німецький інженер Карлгайнц Бранденбург з інституту Fraunhofer працював над алгоритмом стиснення аудіо, який згодом став MP3.
Він шукав складний трек для тестування: якщо алгоритм спотворює чистий людський голос — значить, ще не готовий. Одного разу в коридорі лабораторії Бранденбург почув «Tom’s Diner» по радіо і зрозумів: це ідеальний виклик через теплу, нюансовану а капелу Веги. Інженери проганяли пісню тисячі разів, вдосконалюючи кодек, щоб голос не звучав «металічно» чи з артефактами.
Саме завдяки цьому «Tom’s Diner» стала еталоном якості MP3. Серед аудіоінженерів Вегу жартома назвали «матір’ю MP3» — титул, який прижився назавжди.
Паралельно розвивалася інша історія. У 1990 році британський дует DNA без дозволу зробив бутлег-ремікс: наклав вокал Веги на танцювальний біт у стилі Soul II Soul. Ремікс поширювали по клубах, і він швидко став хітом.
Коли Вега та її лейбл дізналися, замість судового позову співачка підтримала ідею: «Купіть його і випустіть офіційно!». Ремікс посів перші місця в чартах Європи, потрапив у топи по всьому світу та відкрив пісню новій аудиторії. Саме ця версія з «do do do do» як головним хуком стала найвідомішою.
Сюзанна Вега пізніше випустила компіляцію реміксів Tom’s Album і навіть зустрілася з Бранденбургом у Німеччині. Пісня, яка починалася як тиха фолк-зарівка, змінила історію музики двічі: технологічно та комерційно.